Право без обов’язку

Право без обов’язку є порожнім. Кожне право передбачає відповідальність, яка виникає не з зовнішнього примусу, а з внутрішнього прозріння. Найглибшою формою цієї відповідальності є самозобов’язання. Воно виникає там, де людина визнає свою власну гідність – не як соціально приписану якість, а як факт її незаслуженого, але реального буття.

Це самозобов’язання не є моральним обов’язком у сенсі зовнішньої норми, а актом свободи: усвідомленим, мовно вираженим “так” до власного існування. У цьому сенсі клятва – як перформативний мовний акт – є первісною формою будь-якої нормативної установки. Вона наповнює те, що Ганс Кельзен назвав “порожньою основною нормою”. Основна норма права залишається порожньою, доки вона не конкретизується через акт зобов’язання. Проте цей акт не може бути накладеним зовні. Його потрібно проговорити – “Я”, яке усвідомлює свою власну гідність.

Теорія мовних актів Джона Сірла надає для цього концептуальні рамки: “Я зобов’язую себе” змінює статус реальності. Він створює нову соціальну реальність – зобов’язання, якого раніше не існувало. Таким чином, буття перетворюється на повинність. І ця повинність не зовнішня, а самодана. Це є виразом внутрішнього порядку, що випливає з факту існування.

З цього випливає: існує право на самозобов’язання – природне право, яке походить із людської гідності. Однак це право не завжди визнається інституційно. Воно не гарантується. Воно не надається. І все ж, воно існує. Це право надання значення власному життю – через проговорене, усвідомлене, підтверджене “Я хочу”.

Таким чином, на початку права є не норма, не держава, не суспільство – а “Я”, яке бере на себе зобов’язання. І в цьому акті лежить перше і найглибше право: право зобов’язати себе – з поваги до власного буття.