Що таке гуманне утримання людей?
Питання звучить провокаційно, можливо, навіть цинічно. І все ж воно відкриває глибоку філософську перспективу. Якщо ми природно говоримо про те, що тварин слід утримувати гуманно – тобто таким чином, щоб це відповідало їхнім природним потребам, моделям поведінки та умовам життя – чому нам так важко поставити те саме питання щодо людей?
Вихідна точка цього роздуму – це зворот одного з найдавніших філософських питань: так званої проблеми “є-бути повинно”. У класичній формі питання полягає в тому, як можна вивести те, що повинно бути, із того, що є. Ми змінюємо цей погляд: “бути повинно” не випливає з “є”, а “є” випливає з “бути повинно”. Конкретніше: людина існує, тому що її хотіли – не в метафізичному сенсі, а в цілком конкретному, міжособистісному значенні. Той, хто народився, у вирішальний момент був бажаним. Існування, отже, не є випадковим, а у фундаментальному сенсі підтвердженим. Воно несе у собі слід наміру, фразу “ти повинен бути”.
Це первісне “повинен” не є моральним закликом, а онтологічною передумовою: воно не пояснює існування, але надає йому сенсу. І з цього сенсу випливає відповідальність: не як зовнішній закон, а як обумовлена необхідність. Якщо життя людини є виразом того, що її хотіли, то логічним є висновок, що це життя також має бути створене так, щоб воно відповідало цьому початку.
Саме тут вступає ідея “гуманного утримання”. Щодо тварин ми маємо на увазі середовище, яке не придушує їхні здібності, потреби та поведінку, а розкриває їх. Чому б не зробити так само і для людей? Яке середовище дозволяє людині жити як людині – не лише біологічно, а й емоційно, інтелектуально, соціально?
Гуманне утримання людей означало б:
- Соціальну включеність замість ізоляції,
- Визнання і резонанс замість байдужості,
- Простір для самореалізації замість простої функціональності,
- Захист від відчуження і надмірної систематизації,
- Час і місце для пошуку сенсу, для гри, для сумнівів і надії.
Це був би не технічний чи гігієнічний ідеал, а вираз поваги до людини у її становленні. Той, хто ставить це питання, сприймає людину не як засіб, а як мету – не як ресурс, а як істоту з внутрішнім правом на гідність.
“Я є, тому що мене хотіли” – з цього простого переосмислення випливає ціла етика. А може, і критерій для нашого суспільства: наскільки гуманно ми поводимося із самими собою?
