16. Опір у контексті проєкту

Опір, як його розуміє проєкт, не є актом агресії, а актом совісті. Він починається там, де люди відчувають, що те, що є, не відповідає тому, що має бути. І він проявляється не спочатку у протесті, а в прямому мисленні.

Людина не повинна згинатися від страху перед санкціями, а натомість питати: Що є правильним? Що є виправданим? Де закінчується послух — і де починається мій обов’язок відмови?

Опір може мати багато форм: розмова, запитання, мовчання, письмо, дія чи невиконання. Він не є героїчним, а повсякденним. І саме у цьому він ефективний. Він захищає внутрішню свободу в світі, який часто вимагає пристосування.

Проєкт не закликає до повстання, а до позиції. Він не вимагає конфронтації заради конфронтації, а наполягає на праві сказати «ні», коли «так» означало б прийняття несправедливості. Він поважає кордон, але вимагає його позначення.

Опір у контексті проєкту є актом людської гідності. Це нагадування про те, що порядок має служити людині, а не людина порядку. Це тихий, але непохитний акт. І він починається в кожному з нас.