Георг Єллінек – недооцінений будівничий мостів
Георг Єллінек вважається одним із найважливіших правознавців XIX століття. Проте в сучасних дебатах його часто сприймають як маргінальну постать. Його праці пропонують дивовижну єдність правознавства, соціології та політичної філософії. Ті, хто звертається до його текстів, відкривають не просто теоретика, а мислителя з чіткою позицією.
Між теорією і реальністю
Єллінек рухається між дисциплінами. Він розглядає державу не лише як правовий порядок, але й як соціальне та культурне явище. Його роботи, такі як Право меншин або Соціально-етичне значення права, несправедливості та покарання, показують, що він був зацікавлений у людських практиках, моралі та реальності — а не лише в систематичній абстракції.
У час, коли теорія чистого права Ганса Кельзена вважалася «науково чистішою», Єллінек здавався надто відкритим, надто міждисциплінарним, надто «м’яким» — і тому недооцінювався. Він був не догматиком, а посередником між «належним» і «існуючим».
Триелементна доктрина – стандарт усього світу
Єллінек здобув славу завдяки своїй триелементній доктрині визначення держави:
- Територія
- Населення
- Суверенна влада
Це чітке визначення є основоположним принципом міжнародного права і донині використовується по всьому світу. Мало хто з правознавців мав такий тривалий вплив, що поширювався далеко за межі національних дебатів.
Статус-доктрина – свобода і права через положення
У своїй роботі Система суб’єктивних публічних прав Єллінек розробив відому статус-доктрину, яку пізніше багато хто прийняв і розширив. Спочатку він розрізняє:
- Status subiectionis: Людина як піддана, тобто підкорення державній владі.
- Status negativus: Права захисту від держави.
- Status positivus: Претензії на державні послуги.
- Status activus: Участь у формуванні волі держави (наприклад, вибори).
Ця типологія показує: Єллінек мислить право не лише систематично, а й з перспективи людини. «Статус» визначає позицію особи в державі та права, які їй належать, залежно від їхньої юридичної ролі.
Ця революційна ідея робить право не лише моральним, а й структурно-соціологічним — організуючим людей через статусні визначення.
Класичний стиль, сучасний зміст
Хтось може назвати мову Єллінека «старомодною» — вона сповнена пафосу та впорядкованості. Але зміст його праць залишається актуальним:
- У Адам у державному вченні він аналізує релігійне коріння сучасних державних моделей.
- У Право меншин він передбачає критику демократії.
- У своїх етичних текстах він розглядає покарання як соціальний процес, а не лише санкцію.
Висновок: Читати Єллінека – це будувати мости
Між правом і етикою, теорією і реальністю, державою і людиною.
Єллінек не був революціонером, але інтегратором. Його роботи заслуговують на нове прочитання не тільки через їх історичну значущість, а й через актуальні запитання, які він ставить:
- Як виникає легітимність?
- Що таке політична відповідальність?
- Як думати про державу без примусу, але з порядком?
Проєкт, напевно, розглянув би Єллінека як спорідненого мислителя — не брата за стилем, але по суті: серйозне ставлення до людського і до того, що право має бути не лише написаним, а й прожитим.
