3. Справедливість у контексті проєкту

Справедливість у контексті проєкту не є твердим принципом чи абсолютним станом, якого можна досягти і зберігати. Це динамічний процес, який постійно має переглядатися між людьми, інтересами та життєвими ситуаціями.

Проєкт розрізняє три рівні справедливості:

1. Суб’єктивна справедливість: особисте відчуття, що людину справедливо або несправедливо трактують.
2. Міжособистісна справедливість: переговори між двома або більше сторонами, здебільшого через діалог.
3. Системна справедливість: питання про те, чи є суспільні структури справедливими і чи надають рівні можливості для участі.

Справедливість у контексті проєкту виникає не через уніфікацію, а через визнання різноманітності, з одночасним забезпеченням основних прав для всіх. Метою є не одноманітність, а рівноцінність.

Держава має завдання не тільки приймати закони, але й створювати процеси, що дозволяють справедливі рішення: прозорі процедури, зрозумілі рішення та справедливу участь. Справедливість не є результатом влади, а відповідальності та взаємоповаги.

У контексті проєкту справедливість є виразом активного стосунку: вона виникає не лише через правила, але через свідоме прагнення до розуміння, визнання і балансу. Це серйозне випробування свободи у взаєминах між людьми.